Категорії
Історії з життя

Якщо ви не бачите, то я вам скажу: Це наша їжа! Ви із собою щось привезли? – Відповіла сестрі Євангеліна. Але вона і не уявляла собі що на неї чекає далі…

Артур і Євангеліна вибралися на дачу, яку купили батьки чоловіка ще в той час, коли їх два близнюки були маленькими.

Подружжя розраховувало, що всією сім’єю разом з іншими родичами колупаються на грядках, але до цього ніяк не доходили руки.

Лише коли хлопчакам виповнилося по чотирнадцять років, і вони поїхали вчитися в кадетку, пара згадала про дачу.

Артур і Євангеліна поїхали туди не стільки, щоб копатися в грядках, скільки відпочити від міської метушні, тим більше, що будиночок знаходився неподалік річки, і в будній день там було мало народу.

До того ж у цьому природному куточку, що знаходиться далеко від цивілізованого світу, не було мобільного зв’язку, і пара могла не здригатися від чергового телефонного дзвінка.

До речі, на цій дачі бували не тільки Артур із дружиною, а й його сестра зі своєю родиною. Перед тим, як поїхати відпочивати, Євангеліна вирішила зателефонувати до сестри чоловіка і запитати, чи не збирається рідня туди цього тижня.

Вікторія заявила, що їм не до поїздок на дачу, тому подружжя видихнуло, вирішивши, що кілька днів проведе у комфорті. Щаслива пара приїхали в будиночок і, навівши лад, вирішила посмажити шашлики.

— На завтра тільки лиши. Не забувай, що на обід приїдуть наші друзі, – нагадала чоловікові дружина.

Потім Артур і Євангеліна сходили на річку і, розніжені та втомлені, повернулися на дачу.

На прихопленому з дому ноутбуці чоловік увімкнув комедійний фільм, і, притулившись до його плеча, жінка заснула. Однак подрімати їй вдалося недовго. Гучний стукіт у двері змусив Євангеліну різко розплющити очі.

— Хто там може бути? – занервувала жінка. — Віка казала, що вони на дачу не збираються. Може, не відчиняти? Постукають і підуть?

Після цих слів у двері знову забарабанили, але вже з новою силою. Артур з великим небажанням попрямував відкривати. За кілька хвилин Євангеліна вловила дзвінкий голос сестри чоловіка:

— Чого так довго не відчиняєте? Спите вже чи що? Час дитячий!

Жінка здивувалася, коли зрозуміла, що родичі злукавили і самі приїхали на дачу. Наступного ранку Віка піднялася раніше за всіх і почала гриміти так, що розбудила всіх відпочиваючих.

Євангеліна легенько штовхнула чоловіка в бік ліктем і тихенько прошепотіла:

— Пора додому. Давай заберемо шашлики, що залишилися, і поїдемо. По дорозі друзям зателефонуємо та вибачимося через накладку.

Артур спантеличено зітхнув, і подружжя почало збирати свої речі. Кожен із них розумів, що відпочинок не вдався.

— Піду заберу наш шашлик, раз відпочинок не вдався, – пробурчала жінка і пішла на кухню.

Однак те, що вона там побачила, шокувало її. Сім’я сестри чоловіка, підігрівши шашлик, з великим задоволенням уминала його.

Євангеліну розлютило не те, що вони їдять їхнє підсмажене м’ясо, а те, що вони взяли його без попиту.

Жінка мовчки підійшла до столу і почала збирати цілі шматки в пакет. Віка здивовано поглянула на дружину брата.

— Нічого, що ми його їмо взагалі? – Запитала вона і вчепилася пальцями в пакет.

— Це наш шашлик! Їжте те, що привезли із собою, – холодним тоном відповіла Євангеліна.

— Ми нічого не привезли, знали, що ви тут будете, – зніяковіло посміхнулася жінка.

— Знали ж, – повторила за нею Євангеліна. — Ви начебто й не збиралися їхати…

— Не збиралися, а приїхали.

— Помішали чи що? – зайшовся гучним сміхом чоловік. — Чим ви таким хотіли тут займатися?

Сміх чоловіка підхопила Вікторія, чому Євангеліні стало ще гидкішим від виду родичів. Не звертаючи жодної уваги на Вікторію та її чоловіка, жінка продовжила збирати шашлик.

— Ми ж рідні! Могли б і піти нам назустріч і не забирати їжу, – засуджуюче похитала головою Вікторія. — Невже шашлики вам дорожчі за стосунки з родичами? До речі, у вас у холодильнику ще дві банки м’яса стоять.

Коли їхали сюди, треба було заздалегідь подбати про те, що будете їсти, – Євангеліна зібрала цілі шматки шашлику і мовчки пішла до кімнати.

Поки подружжя готувалося до від’їзду, між Вікою та її чоловіком спалахнула сварка. За кілька хвилин у кімнату до Артура та Євангеліні вбігла розгнівана Вікторія.

— Які ж ви обидва пафосні! – несамовито заволала вона, відчинивши двері навстіж. — Не думала, що ви такі крохобори! Бач, надули губи від образи, що ми приїхали. Маємо повне право! Шашлички свої забрали. Та подавіться ви ними!

— Обережніше зі словами! – обсмикнув сестру Артур. — Ніхто нічим тобі не зобов’язаний!

— Ти знаєш, що твоя дружина забрала у моїх дітей шашлик?! – уїдливо заявила Вікторія. — Не в нас, а в твоїх племінників, які сіли зранку поснідати! Забули, що у вас є діти?

— Не драматизуй, сестричка, – байдуже процідив чоловік. — На ніч дивлячись учора приїхали, ще й обдурили, що самі сюди не збираєтесь. Якби ми знали, що ви приїдете, то не поїхали б.

— А що так? Соромно з родичами на одній дачі перебувати? – Віка ненависним поглядом вп’ялася в Євангеліну. — Поспішаю нагадати, що дача ця така ж ваша, як і моя, тож маю повне право приїжджати сюди, коли хочу!

— Взагалі-то ми чекали на друзів, – стиснувши зуби, промовив Артур. — Через вас довелося все відкласти.

— Ой, треба ж, помішали! – Наморщила ніс Вікторія. — З друзями! А що ми не гідні разом з вами відпочивати?

— У нас своя компанія, – Євангеліна поспішила втрутитися у розмову.

— Так, ми давно помітили, що ви нас соромитеся! – Вікторія грізно глянула на невістку, готуючись їй вчепитися у волосся.

— Справа не в цьому! – Артур схопив сестру за плече. — Ми у вас запитали, ви сказали, що не приїдете на дачу цими вихідними, але все одно приїхали. Навіщо було брехати? Ми мали свої плани…

— Все з вами зрозуміло! Не треба переді мною виправдовуватися! – Віка гидливо прибрала з плеча руку брата і грюкнула дверима.

Через пару хвилин подружжя сіло в машину і в засмучених почуттях залишило дачу. Коли вони в’їхали до зони доступу мобільного зв’язку, їм посипалися гнівні повідомлення від батьків. Якось вони дізналися про те, що їх невістка забрала шашлик з-під носа Віки.

Побачивши, що телефон сина доступний, йому стала наполегливо дзвонити Галина Георгіївна. Щойно він відповів на дзвінок, як мати почала шалено кричати в трубку:

— Совісті зовсім нема? Дітей лишили голодними! Може вам потрібно було заплатити за цей шашлик?

Пояснення Артура мати не хотіла слухати, вона продовжувала звинувачувати його в жадібності.

— Ти ніколи в нас не був таким! Отже, на тебе так погано впливає Євангеліна!

— Мамо, може, ти спершу мене вислухаєш? – Чоловік спробував зупинити потік слів.

— Немає жодних виправдань! Я знаю, що ви своїх друзів хотіли туди приволочити! Більше на дачі вам робити нема чого! – вигукнула жінка і кинула слухавку.

Після цього інциденту спілкування з батьками Артура та родиною його сестри зійшло нанівець.