— Ваше прохання… Це верх нахабства. Закатайте свою губу назад і пішли геть із мого будинку! — Лариса різко відчинила вхідні двері.
— Ваш син і так уже рік у мене сидить на шиї. А тепер ви надумали всю сім’ю розмістити на моїх тендітних плечах? Седалище не трісне? — Невістка кинула в здивовану свекруху пальто.
— Ви вщент поплутали береги чи коли Бог роздавав совість, ви стояли в черзі за нахабством? — Невістка з огидою подивилася на Олену Ігорівну.
— Ларисо, ну що ти таке кажеш? — буркнула свекруха, яка зовсім не збиралася йти.
— Тобі що, складно допомогти братові мого сина? У тебе грошей кури не клюють. — Олена Ігорівна зиркнула на розкішний інтер’єр сучасної вітальні.
— Так, у мене є гроші, але ви до них маєте таке саме ставлення, як сніг до пустелі Сахара. — випалила Лариса. — Якого рожна я маю скидатися на ремонт братові чоловіка? Він що, немічний?
— Ларисо, у нього зараз погано з грошима. Він уже три місяці не може знайти роботу… Їхній ремонт застряг на півдорозі. Вони з маленькою дитиною живуть серед будівництва. — Свекруха важко зітхнула у властивій їй манері.
Коли Олена Ігорівна клянчила у невістки гроші, вона завжди драматично зітхала та гірко скаржилася на життя.
Зазвичай Лариса не відмовляла. Невістка сперечалася, лаялася, але в підсумку переказувала потрібну суму. Але на цей раз щось пішло не так. Дружина сина відмовилася допомагати. Цього дня свекруха вперше отримала відсіч.
— Це не мої проблеми, що ваш другий син ледар. Роботу він, бачте, знайти не може… — Лариса, як і раніше, стояла у дверях.
— Наче мені гроші легко дістаються. — Лариса стиснула губи. — Ви хоч раз подумали, що кожного разу, коли ви просите щось вам купити, мені доводиться більше працювати? Подумали, га?
— Ларисо, я тебе взагалі ніколи ні про що не просила. Так, по дрібниці… — Олена Ігорівна поклала пальто на тумбочку у коридорі.
— Раз у житті звернулася із справді важливим проханням. І… На тобі… Відмова. — Олена Ігорівна хотіла ще щось додати, але невістка її перебила.
— Раз у житті? — Лариса витріщила очі. — Минулого місяця я вам купила пральну машинку. Два місяці тому додала п’ятнадцять тисяч на відпустку. Чоловіку вашому зимову резину купила у жовтні. Це називається раз у житті?
Свекруха зам’ялася, а невістка продовжила.
— Чи для вас допомога починається лише, коли я маю видати вам більше мільйона? — Не приховуючи роздратування, додала невістка.
— Вам час! Чим довше ви знаходитесь, тим більше ви мене дратуєте. — Лариса швидко підійшла до Олени Ігорівни. Невістка схопила з тумбочки пальто, засунула його свекрусі і мало не силою виставила жінку за двері.
— Я розповім твоєму чоловікові. Як ти з його матір’ю поводишся. Грошей рідній людині пошкодувала! — прошипіла свекруха і зникла в ліфті.
— Ви мені не рідна людина! — крикнула Лариса.
— А з такими темпами і ваш син скоро перестане бути рідним. — Лариса зачинила двері.
— Ну, треба ж… Зрештою поплутала береги. – Я не збираюся спонсорувати її сімейку. Знайшли дурню. — Лариса відчинила вікно, щоб провітрити різкий запах духів свекрухи.
Жінка взяла книгу, машинально почала читати і не помітила, як минуло кілька годин. А далі почалося найцікавіше.
О восьмій з роботи повернувся Микита, чоловік Лариси. На відміну від свого брата, Микита працював. Але зарплати вистачало хіба на продукти. Микита вважав за краще використовувати гроші подружжя. Робив це охоче і без найменшого докору сумління.
Бажання жити за рахунок інших, швидше за все, передалося йому у спадок.
— Ларисо, а ти чому не допомогла моїй мамі? – Переступивши поріг, Микита з ходу наїхав на дружину.
— В сенсі? — Лариса відірвалася від книги і запитливо подивилася на чоловіка.
— У прямому… Моя матуся в тебе попросила грошей на ремонт у квартирі брата, а ти її виставила. І ще гидоти наговорила. — Чоловік невдоволено глянув на дружину і увійшов до вітальні. – Ти в своєму розумі?
— Я щось не зрозуміла… Ти її захищаєш? Ти серйозно думаєш, що я маю фінансувати ремонт твого брата? — Лариса голосно зачинила книгу.
— Ми всі скидаємося, щоб допомогти йому. Це – сімейні цінності. Ми сім’я і маємо допомагати один одному… — Чоловік сів на диван і склав руки в замок. — Мої батьки додали грошей, батьки його дружини додали грошей, я додав грошей… Тепер черга за тобою.Сімейні пакетні тури
— Як цікаво виходить. – Лариса посміхнулася. — Тобто на пральну, зимові шини та путівку у твоїх батьків грошей немає. А коли потрібен був ремонт братові, то гроші одразу знайшлися…
— А ще цікавіше, де ти знайшов гроші. Адже коли я прошу тебе щось купити або за щось заплатити, крім продуктів, ти завжди відмовляєш. – Помовчавши, додала дружина.
— Ларисо, але ж ти знаєш, я брокер… У мене то порожньо, то густо. Я вчора здав квартиру і насамперед відправив гроші матері. — Микита зняв годинник, поклав його на стіл і розім’яв руку.
— Микито, у тебе завжди пусто. За рік життя я не пам’ятаю, щоб ти за місяць приносив п’ятнадцять тисяч. А я щомісяця заробляю по півмільйона. – Лариса закинула ногу на ногу і відкинулася в кріслі. — Між нами фінансова прірва.
— Я рік тебе утримую… Одяг тобі купую, кредит твій перед весіллям я закрила… На море ми теж на мої гроші з’їздили. Хто у нас чоловік у домі? Ти що, Альфонс? — Лариса глянула на чоловіка пронизливим поглядом.
— Ніякий я не альфонс, просто зараз немає грошей. Я обов’язково потім зароблю тисячі доларів. А те, що ти зараз мене не підтримала… Я тобі це обов’язково пригадаю… Ось вистрілить мій проект… — Микита пішов у спальню.
— Ти спочатку придумай, що в тебе вистрілить… Ти навіть не можеш так вистрілити, щоб я завагітніла… — Ображено крикнула Лариса. Жінці вже було тридцять п’ять, і вона мріяла про дітей. Але Микита, який був молодший на п’ять років, уже цілий рік ніяк не міг їй допомогти.
Тієї ночі дружина вирішила жорстко дати зрозуміти чоловікові, що його сім’я більше не буде харчуватися її грошима. Жінка дістала з шафи запасний комплект білизни, розклала диван у вітальні і вирішила заснути раніше. А далі у Лариси стався справжній шок.
Близько опівночі Лариса прокинулася і вирушила до туалету. Дорогою вона виявила, що світло на кухні горить… Краєм ока дружина побачила, як чоловік із кимось перешіптувався по телефону.
— Ні, вона нічого не підозрює. Ми майже маємо мету. Я вже післязавтра зможу внести гроші. Я майже назбирав потрібну суму.
Дружина завмерла і почала прислухатися до кожного слова. Що далі слухала Лариса, то більше округлялися її очі.
— Не хвилюйся, ти моя найголовніша людина в житті. Я сказав, що вирішу питання. Все буде добре. — тихо шепотів чоловік.
— Це що? Я не найголовніша жінка у його житті? У нього є ще хтось? — Лариса з жахом затулила рота рукою, а Микита продовжив розмову.
— Так, я вже скупчив за цей рік. Ти маєш рацію… Переїхати в квартиру Лариси, щоб зібрати більше грошей… Це була чудова ідея. Ще раз дякую тобі за чудову пораду. — Чоловік підвівся зі стільця і підлив собі в келих вина.
Лариса зрозуміла, що розмова добігає кінця, і, забувши про своє бажання сходити в туалет, швидко прокралася назад у вітальню.
— Він із кимось змовився…
— І змовився до весілля зі мною…
— І використав мене…
Лариса лежала у ліжку. Серце стукало дужче, ніж колеса потяга… Вихор думок кружляв у голові…
— Йому потрібні гроші на щось…
— І весь цей час він жив у мене, казав мені, що не має грошей, а насправді копив… Жив за мій рахунок…
— І хто ця найголовніша жінка у його житті?
Лариса від образи заплакала. Нервова дрож пронизала все тіло жінки. Жінка переживала і накручувала себе до четвертої ранку. Насилу заснувши, Лариса прокинулася тільки до обіду.
— Те, що я з ним розлучусь, це не обговорюється. Але мені треба дізнатися, що цей дятел від мене приховує. Микита сказав, що завтра внесе гроші. Отже, завтра я маю з’ясувати, куди. — подумала Лариса і вирушила до душу.
Цілий день Лариса прибиралася в будинку і займалася жіночими справами… А ввечері, коли чоловік приїхав від матері, дружина вирішила не викликати підозри. Твердо вирішивши розлучитися, Лариса поводилася як ні в чому не бувало.
У понеділок, скасувавши всі справи, коли Микита вийшов працювати, Лариса швидко і непомітно вийшла слідом. Напередодні жінка купила брелок, який міг відстежувати місцезнаходження, і сховала його у портфелі чоловіка.
Лариса викликала таксі та поїхала за чоловіком. Микита спочатку поїхав до банку, а потім під’їхав до однієї з офісних будівель. Лариса залишилася спостерігати у машині. Яким же було її здивування, коли через п’ять хвилин до офісної будівлі увійшла свекруха.
— Значить, мати з ним за одне. Приховує його стосунки на стороні. Чортова родина. Ну, ви в мене потанцюєте… Що ж вони там роблять? — Лариса розгублено дивилася на офісну будівлю.
Коли Микита та Олена Ігорівна вийшли з офісу, Лариса почекала кілька хвилин і підійшла до прохідної.
— Друкарня, студія танців… — Лариса почала читати таблички з назвами компаній, які розташовувалися в офісній будівлі.
— Продаж вікон – чи то, організація весіль – чи то, бюро перекладів – чи то… — Лариса вголос читала назви фірм і відразу відкидала невідповідні варіанти.
— Модельна агенція – не те, фотостудія теж не підходить…
— Жінко, ви щось хотіли? – До Лариси підійшов охоронець.
— Мій чоловік щойно був тут із матір’ю. Вони забули про один документ. Я прийшла його забрати… — Лариса швидко озвучила те, що підказала їй інтуїція.
— Вони були у девелоперській компанії. Вам потрібно у відділ продажу квартир. Давайте паспорт, зараз випишу перепустку. — чемно промовив чоловік.
Прізвище Лариси збіглося з прізвищем чоловіка. Охоронець, без жодних підозр, пропустив Ларису і пояснив, куди їй пройти.
— Здрастуйте, тут зараз у вас був мій чоловік із матір’ю. Він попросив мене ще копію документів. Роздрукуйте будь ласка. — Увійшовши до потрібного кабінету, Лариса представилася.
— Так, будь ласка… — Привітна дівчина роздрукувала Ларисі набір документів і поклала в красиву папку.
— Трикімнатна квартира в новому житловому комплексі в Києві… Вісімдесят квадратів… Сплачено початковий внесок… Будинок буде здано через півроку… Записано квартиру на Олену Ігорівну… — Лариса чекала на таксі і в шоці гортала документи.
— Так от куди вони свої гроші прилаштовували, коли я їм допомагала грошима… Значить, для мене у Микити грошей немає, а для своєї матусі, будь ласка! — Лариса гнівно стиснула папку.
Машина під’їхала і Лариса попросила її відвезти за місто. У хату брата чоловіка.
— Сто відсотків там немає жодного ремонту… Вони просто хотіли одразу внести за будинок велику суму… — Лариса сиділа на задньому сидінні і роздивлялася гарні картинки житлового комплексу.
— Отже, вони внесли чотири мільйони. Нічого собі, бідні родичі. Ну-ну… Я їм гроші даю на життя, щоб поліпшити їхні умови, а вони як… — Слів немає…
— О, Лариско, а ти якими долями? — Брат Микити розгублено посміхнувся.
— Привіт, я тут повз проїжджала. У мене телефон сів… У водія немає зарядки, а твоя хата опинилась на шляху… — Лариса на ходу вигадала відповідь. — Чи можна в тебе підзарядити?
— Так, звичайно, заходь… — Чоловік відчинив ворота.
— Що й треба було довести… — Лариса окинула оком відремонтований і затишний будинок.
— Миколо, а мені свекруха говорила про ремонт. Я так зрозуміла, чи ти його вже зробив? — Лариса запитливо подивилася на чоловіка.
— Та ще й того року. Залишилося третій поверх зробити, але там не горить… Я покличу друга, і ми швидко впораємося. — Микола гордо посміхнувся. — Дивись, як гарно зробили вітальню?
— Ну все, Микито, тобі кінець. — Лариса в сказі поверталася до міста. — Цілий рік мене використовувати… Я тобі цього не пробачу!
Лариса увійшла до квартири і швидко запакувала речі Микити у дві валізи. Потім жінка за допомогою спеціальної програми на телефоні визначила, де знаходився чоловік. Крапка на карті вказувала на відомий київський ресторан.
Лариса занурила речі у таксі та поїхала за адресою. Сумніву бути не могло. Через вітрину вона побачила, як її чоловік та свекруха весело святкували угоду.
Зціпивши зуби від злості, Лариса, незважаючи на схвильовані вигуки офіціантів, вкотила дві валізи до зали і різко припаркувала їх поряд зі столиком чоловіка.
— Ларисо? Ти? Що відбувається? — Чоловік розгублено подивився на дружину.
Лариса відкрила сумку та шпурнула на стіл копію документів про купівлю квартири. Документи впали у тарілку із супом. Вишуканий суп із морепродуктів покинув межі тарілки. Жирна рідина моментально прикрасила білу блузку свекрухи, а важка креветка знайшла себе на штанах Микити.
— Ну ви, звичайно, шаленіли. Зачаровані на всю голову! — Хотіла сказати Лариса, але внутрішній голос підказав замінити слово “шаленіли” на нецензурний аналог.
Лариса озвучила різкіший варіант і брудно вилаялася на весь зал. Відвідувачі за сусідніми столиками завмерли та схвильовано спостерігали за гучним скандалом.
— Нахлібник, дармоїд, зрадник… Ти рік жив за мій рахунок! Брехав мені, що в тебе немає грошей, а сам купив матері квартиру. — Лариса з огидою подивилася на Микиту.
— А ви? — Невістка гнівно перевела погляд на свекруху. – Справжня п’явка! Смоктали з мене гроші, коли у самих була можливість взяти іпотеку. Навряд чи ваш синок сам за рік заробив два мільйони гривень.
— Я їй стиралку купила, зимову гуму купила, відпустку їм сплатила… — Лариса розвернулась і звернулася до відвідувачів у ресторані. — Цьому бовдуру і мобільний телефон, і комп’ютер, і одяг купувала.
— А він увесь час брехав, що в нього не виходить із роботою. Клянчив у мене гроші і копив потай.
Микита та свекруха хотіли щось сказати, але Лариса їх різко перебила.
— Мовчати! Я ще не закінчила… — гаркнула жінка.
— Микито, ми розлучаємося! Я знайду найкращого юриста в місті і заберу в тебе все, що ти виманив у мене. Твої манатки у цих двох валізах. — Лариса штовхнула одну з валіз.
— Спробуєш мені подзвонити або наблизишся до мене хоч на метр, я тебі таке зроблю… Не подивлюся, що ти чоловік і більший. Не можна так із жінками. Ніколи. Жодному чоловікові у світі. І тим більше тобі! – Лариса різко видихнула повітря.
— Обід закінчено! — Лариса схопила тарілку з супом і хлюпнула її на сорочку Микиті. Високо піднявши голову, жінка вийшла з ресторану, де повисла лиховісна тиша.
Лариса та Микита розлучилися. Юрист був настільки гарний, що для того, щоб розрахуватися з Ларисою, батькові Микити довелося продати автомобіль.
Микита переїхав до батьків. Сьогодні чоловік активно сидить на сайтах знайомств і шукає нову поступливу та заможну жінку. Яка дбатиме про нього. І спонсорувати його сім’ю. Виплата іпотеки… Це справа нешвидка. Але поки що Микита так нікого і не зустрів…
Лариса через півроку зустріла успішного та самостійного чоловіка, який став дбати про неї так, як їй і не снилося. У Лариси народилася донька. Кажуть, Лариса щаслива у шлюбі.
Коли одна з подруг днями випадково запитала Ларису про Микиту, та відповіла:
— Усі люди у нашому житті з’являються не просто так. Одні приносять радість, інші загартовують характер.
І помовчавши, додала:
— Терпіння… Воно, звісно, добре. Але життя надто коротке, щоб довго терпіти те, що тобі не подобається.