День у Василя розпочався чудово. Вранці дружина зібралася їхати з ночівлею на дачу, щоб прополоти грядки і посадити розсаду.
І чоловіка вона з собою не покликала.
Мало того, що він дуже не любив працювати на городі, а ще й у нього тепер з’явилася можливість накрити стіл і посидіти з друзями.
Поки дружина збиралася, Василь зачинився у ванні з телефоном. Відкривши кран з водою, він зателефонував своєму другу і швидко домовився про зустріч.
-Чого ти так довго там сидиш? – почувся голос дружини. – Я на автобус спізнююся.
-Та, щось прихопило, – сказав Василь, прикриваючи телефон рукою. – Я надовго тут… Ти їдь, якщо вже спізнюєшся.
-Добре. Я замкну двері, – гукнула на прощання дружина, – А ти не бачив моїх ключів?
-Біля дзеркала лежать, – відповів чоловік. – У коридорі.
Коли пролунав звук зачинених дверей, Василь сміливо вийшов і з полегшенням зітхнув.
-Зараз подивлюся в холодильнику, – не зупиняючи розмову з другом, чоловік зайшов на кухню. – Ковбасу і сир я візьму. У погребі в мене є мариновані огірочки. Нам тільки хліб і біленьку прикупити треба. Все! Давай. через три години зустрінемося.
Василь поклав слухавку, задоволено потер руки й оглянув квартиру.
-Треба до зустрічі трохи прибрати в квартирі, вимити посуд. І все! Воля! – подумав він.
Василь не став відкладати роботу на потім і швидко впорався з домашніми справами. Потім зібрав добрячий пакет продуктів. Ще трохи подумавши, він дістав дві банки рибних консервів – на всяк випадок.
Часу залишалося багато і Василь ліг подрімати. Розбудив його дзвінок телефона.
-Василь! – кричав у слухавку друг. – Ну, ти де? Домовилися ж!
-Біжу! – відповів чоловік, глянувши на годинник. – Через хвилин двадцять буду.
Він взяв зі столу пакет з продуктами і кинувся до виходу. Двері були зачинені…
Василь застиг з пакетом в руках.
-Як таке може бути, – пробурмотів чоловік.
І тут до нього дійшло…
-Ключі ж у кишені куртки, – зрозумів він.
Він швидко обмацав кишені куртки і плаща. Потім ретельно оглянув коридор. Ключів ніде не було.
І тут Василь згадав. Вчора, коли вони поверталися з дружиною, то Олена довго шукала в сумці свої ключі.
Він дістав з кишені свої і віддав їй. Дружина поклала їх на стіл біля дзеркала…
-Отже, вона зачинила двері моїми ключами, – дійшло до Василя. – І забрала з собою і мої, і свої… Оце так не пощастило! Що ж робити?
Чоловік не звик так легко відступати перед труднощами.
Він рішуче підійшов до дверей і оглянув замок. Зняти його не було складно. Він попрямував у комору, але різко зупинився.
-От же ж! – махнув він рукою. – Я ж усі інструменти на дачу відвіз. Навіть ніякої викрутки нема.
Він повільно дістав телефон і набрав номер друга.
-Не вийде сьогодні, – похмуро промовив він. – Я з квартири вийти не можу. Дружина замкнула, і всі ключі забрала. Ніяк не вийти…
Друг швидко прибіг на допомогу.
-Можна, – запропонував він. – На мотузці спуститися з балкона.
-Де ж я тобі мотузку візьму? – здивувався Василь. – П’ятий поверх. Вона довга має бути і міцна.
-А якщо двері зняти?
-Ти що?! Зовсім вже?! – махнув рукою Василь. – Двері нові. Дружина мені таке влаштує…
-Ну, я не знаю тоді, – засмутився товариш Василя. – Ідей більше немає. Добре, піду я. Друзі вже зачекалися.
Василь Михайлович сумно сидів біля телевізора. Було дуже тужливо і прикро.
-Сумно, – подумав він. – Краще б я з дружиною на дачу поїхав. Треба чимось зайнятися.
Чоловік обійшов квартиру, відкрив комору.
-Ну і безлад. Треба навести порядок, – зітхнув він і взявся до справи.
Зранку наступного дня повернулася дружина.
-Який ти молодець! – ахнула вона. – Який порядок! А я думала, що ти до друзів побіжиш, а ти комору всю поприбирав. Молодець! – жінка чмокнула Василя в щоку. – Спасибі.
-Я ще в магазин хотів сходити, – опустив очі Василь. – А ти всі ключі забрала і мене замкнула. Вийти не зміг…
-Так, запасні ж у тумбочці? – здивувалася дружина. – Забув? Ти ж сам їх туди поклав. Під журнали.
Чоловік стрімко підбіг до тумбочки, відкрив шухляду і витяг стос журналів.
Там дійсно лежали ключі…
Василь мовчки поклав їх на стіл, махнув рукою і пішов розкладати продукти, які привезла Олена…