Марино, а це хто такий? – Оля кивнула у бік високого, міцного хлопця.
В той день я мала багато роботи і дуже поспішала. Але мене попросили по роботі заїхати ще в одне місце і вирішити ряд питань. Це було звичним для мене завданням, тому я поїхала.
Моя сестра Леся, так склалося, дуже пізно вийшла заміж, чоловік був молодшим за неї майже на 3 роки.
Коли Оля вперше вирушала за кордон, їй було всього вісімнадцять. Вона закінчила школу з хорошими оцінками, але замість вступу до інституту обрала інший шлях.
Той вечір вечір був схожий на сотню інших і ніщо не віщувало біди. Я приготувала вечерю, ще бігала перед тим по магазинах, шукала індичатину, яку так любить мій чоловік, хотіла йому приємний сюрприз зробити. Але в підсумку вийшло так, що це чоловік зробив мені сюрприз, і недуже приємний.
Минали хвилини, але Степан так і не наважувався вийти до мене з кухні та щось вирішити і я встала та пішла геть. Хоча мала була сказати, що вже чекаю на дитину від нього.
Олександра все своє життя жила для інших. Ще з дитинства вона була найбільш відповідальною і працьовитою в родині. Як старша дитина в багатодітній сім’ї, вона змалку брала на себе роль няньки для інших.
Робочий день добігав кінця. Вся робота була виконана, справи закінчені, але додому ще не підеш, і останні півгодини Тамара просто сиділа за столом та з важливим виглядом переглядала сайт знайомств.
Отож, я вже кажу, що переросла всі ті наївні сподівання, які мають дівчата, коли виходять заміж: щоб їх на руках носили і купували все, що вони хочуть, робили їх щасливими.
Надія поверталася з села у місто на своєму авто. Вона провідувала свою стареньку маму, сумно було залишати її маленьку затишну хатину, де матуся щоразу називала її донечкою, хоча їй вже давно за 40.