— Марійка? А чого в гості не заходиш? — Галина Степанівна схрестила руки на грудях та перекрила закоханим дорогу.
– Михайле, а Таня хвалиться, чоловік приїхав з заробітків, грошей багато привіз. Каже, вчора їздили до міста до торгового центру, мало не все там скупили. Михайле, ми з тобою живемо і рахуємо копійки, дітям одяг потрібний, адже ростуть, – говорила дружина Михайлу, сама дивилася, як він відреагує.
Жанна насилу підбирала слова, щоб пояснити Пелагеї, своїй свекрусі, як некрасиво та вчинила. Таких людей у певних колах називають “криса”, але Жанна не опускатиметься до подібних слів. Вона ж не Сонька Золота Ручка. Тим часом свекруха плескала очима, щиро не розуміючи, що саме не так вона зробила. Жанна зі жалістю на неї подивилася і зрозуміла, що під цю кучеряву шевелюру тапки точно не ставити.
— Сергію, як довго ще ти плануєш задля свого брата позбавляти дітей грошей? Які ми, між іншим, заробляємо разом! По-твоєму, нормально, що діти тепер нікуди не поїдуть лише через те, що Єгор вкотре потрапив до якоїсь колотнечі? Сергію, я втомилася! Я не розумію, чому ми з дітьми терпимо поневіряння через твого нахабного братика!
Марина вийшла заміж рано, одразу після закінчення школи. Навіть колишні однокласники були здивовані. Тиха дівчинка, що згодом перетворилася на скромну дівчину, проводила вечори вдома, за уроками або за вишиванням, яким захоплювалася. Думали, що Маринка залишиться старою дівою. Однак у червні був випускний, а у серпні вже зіграли весілля.
— Доню, не подобається мені твій залицяльник. Не можу зрозуміти чому, але не подобається. Ти б з ним обережнішою була. Я розумію, що закоханість і пропозиція руки і серця затьмарили твій розум і відключили голову, але послухай мене. Обов’язково склади шлюбний договір. Є в мене підозра, що твій залицяльник хоче до моїх грошей ближче підібратися. Адже ти в мене єдина спадкоємиця.
Дорожні сумки стоять біля порога. Рішення давно прийняте – так, Олег залишає рідне місто та їде до Києва. Мати згодна з тим, що їхати треба, що в рідному містечку її син перспектив немає – робочих місць тут мало, і тому намагатися шукати тут роботу з гідною зарплатою – верх наївності… Така рідкісна удача випала тільки молодшому братові Олега.
