— Жодних гостей у нашому будинку більше не буде! – наполягав чоловік Віри.
Тамара заплющила очі і натягла ковдру на голову.
Марія поспіхом пакувала сумки, брала лише найнеобхідніші речі, але й їх виявилося забагато, адже збиралася до сина не на пару днів. Марія їхала на прохання дітей, допомогти з дитиною. Невістка хотіла вийти на роботу, а дитина залишалася без догляду. Жінкою вона була доброю, відмовляти не вміла, внучку дуже любила, та й не хотіла, щоб образилася невістка, от і збиралася в далеку дорогу.
Я ніколи не відчувала, щоб мої батьки ділили мене і сестру, нам завжди все діставалося порівну, ніколи не знала, що комусь більше чи менше. Інколи чула такі історії, дивувалися, як можна ділити дітей. Але зрозуміла це тоді, коли вийшла заміж і побачила розподіл.
Наш будинок побудований на дві половини, так колись дідусь задумав. Побудував і в одній половині жили вони з бабусею, а в іншій – мама з татом. Коли не стало дідуся з бабусею, їхню половину віддали моїй старшій сестрі, мені ж говорили, що я житиму з батьками. Сестра якраз вийшла заміж, вони з зятем одразу заявили, що в них свій побут, а в нас свій і ніхто ні до кого не втручається.
Будівництво будинку йшло швидко. Молоді люди збиралися за півроку вже переїжджати з орендованої квартири до свого будинку. Будинок за власним проектом ще до весілля був вже накритий дахом. Залишалося внутрішнє оздоблення та вибір меблів. Так, вони ризикнули розпочати все до весілля.
Ми з чоловіком обоє родом з села. Коли поїхали до міста на навчання, то хотілось міського життя, не хотілось повертатися в село. Після одруження спочатку орендували квартиру, а тоді з часом змогли придбати на околиці міста невеличку однокімнатну. За два роки нашого сімейного життя в нас народився синочок, згодом народилась донечка.
Коли Макар мені пропозицію зробив я була трішки здивована, адже у свої 45 не вірила що вдасться долю свою влаштувати, та ще й з двома дітьми. Однак, той уже й будинок для нас усіх придбав, почали готуватись до переїзду, але ж зарано, бо почалось щось геть не зрозуміле.
Всі, мабуть, ще з дитинства чули приказку, що потрібно відносяться до людей так, як хочеш, щоб вони відносилися до тебе. Так, от я вам скажу, що це повна маячня, до людей потрібно відноситись так, як вони на це заслуговують.