Ранок. Тиша. Роман та Катерина ще ввечері приїхали на дачу, щоби відпочити в тиші. Відпочити від великого міста, від родичів, які могли завалитися в гості з ранку до вечора. Виїхали, нікого не попередили, відключили телефони та насолоджувалися тишею.
– Ти чого, вирішила поминки вдома влаштувати? – Увірвалася в квартиру колишня дружина Ігора і відразу повела носом у бік кухні, звідки по всій квартирі розходилися апетитні аромати, – дожили, на кафе заощадити вирішила!
— Може, ти припиниш діставати мене на ніч дивлячись? – пробурчав Сергій.
Олена Петрівна навесні повернулася у свою невелику хатину в селі.
– Що ж ти на собі все тягнеш, Лесю? Хіба такий мужик має бути? Ти глянь який здоровий, а ти його бережеш. Себе берегти треба! А він у тебе тільки сміття виносить…
Куди пішла дружина, Микола не знав. Вона не звикла звітувати перед ним і попереджати заздалегідь, що збирається кудись іти з дому.
– Оля, твій знову у відрядженні? – наздогнав Ольгу її колега, Павло, коли вона прямувала до автобусної зупинки. – Може, посидимо у кафе? Вип’ємо твоє улюблене какао, поговоримо, бо все на бігу – привіт, бувай.
Галина ніколи й не думала, що отримає колись, від когось спадок.
Поліна не впізнавала своєї квартири. Ну як Єгор може бути таким дріб’язковим? Тепер вона розуміла значення виразу «корова язиком злизала» … Її не було вдома якихось три години і ось, привіт – «Мамай пройшов». Колишній чоловік дотримався своєї обіцянки, залишив голі стіни, навіть ламінат витяг з підлоги, ніби він створить затишок у новому житлі. І як вона раніше не розгледіла в цьому чоловікові жмота? Адже мама попереджала … У пам’яті спливли її слова.
Зять обіцяв приїхати за Вірою Іванівною у суботу вранці. Жаль з дачі їхати, але вже кінець жовтня. Воду відключили, час і додому.
Копіювання заборонено!