— Бабуль, – Інна вихором влетіла у квартиру – а я п’ятірку отримала з математики! Уявляєш, нарешті у мене стало виходити. А мама не дзвонила?

— Бабуль, – Інна вихором влетіла у квартиру – а я п’ятірку отримала з математики! Уявляєш, нарешті у мене стало виходити. А мама не дзвонила?
— Ваше прохання… Це верх нахабства. Закатайте свою губу назад і пішли геть із мого будинку! — Лариса різко відчинила вхідні двері.
У двадцять вісім років Маша розлучилася і залишилася одна із семирічною дочкою на руках.
Здавалося, ніщо вже не може зруйнувати сімейне життя Віктора та Рити – адже з того моменту, коли вони зіграли весілля, минуло цілих сімнадцять років. Це означає – випробування «життям» залишилося позаду, чоловік і дружина розуміють один одного з півслова, і мають намір і далі йти пліч-о-пліч.
Ось дивлюсь я на тебе Ніна і дивуюся. Коли ти все робити встигаєш? Я б від такого життя не витримала б давно! Не встигнеш одне зробити, а тут уже інше треба. Ні, я б не змогла…
Нещодавно мені подзвонила мама моя і стала скаржитися на мене, що у мене на неї вічно не вистачає часу, рідного онука вона бачила на його 3-х річчя, а він вже в школу пішов.
Якби я знала, що ти такий, я ніколи б за тебе заміж не вийшла, – сказала Люда. – Куди я дивилася? Де були мої очі? Чому мовчала моя інтуїція? Чому моя мама, яка постійно застерігала мене від інших чоловіків, про тебе ні слова не сказала? Чому?
Бабуся погодилася і поспішила збиратися. Насилу вставши з ліжка, привела себе в порядок, набрала гостинців для онука і потопала важким кроком до автобусної зупинки. Їхати, у кращому разі, півтори години, тож варто було поквапитися. Забравшись у задушливий автобус, бабуся присіла і, обмахуючи обличчя хусткою, судомно поглядала на годинник – боялася запізнитися до коханої доньки.
Микола з Мариною вечеряли на кухні.
Копіювання заборонено!