Мені 27 років і маю двох дітей, нерідних. Завдяки їм я дізналася, що таке справжнє щастя.
Копійку до копійки Галина складала аж 10 років, поки працювала в Італії. Діти вже мали свої сім’ї, давно жили самостійним життям.
Марічка з Галиною дружили ще з коледжу.
Павло Олексійович та Зоя Володимирівна натішитися не могли на свою єдину дочку Лізу, яка з’явилась у них, коли обом перевалило за сорок.
Того дня Роман з Іринкою поверталися дуже пізно додому, були вони дуже зморені, але на душі було радісно та спокійно. Хлопець надто міцно та водночас дуже ніжно тримав її за руку, а в іншій ніс повний кошик. Із сусіднього села долинав святковий пасхальний дзвін, потім до нього долучився з іншого. Вдалині загуркотів поїзд. Світало.
Чим більше Слава, мій чоловік, говорив, тим гостріше я розуміла, як сильно помилилася у цій людині. Його фрази жалили, мов бджоли, і я до глибини душі в ньому розчарувалася. Як же я не змогла розглянути в ньому цю гнилицю? Чи у всіх закоханих рожеві окуляри на очах? Що ж, спасибі, що допоміг мені їх зняти.
Я завжди пишалася, що нар одила і виростила чудового сина. Але 3 роки тому в нашій родині сталася ст рашна траrедія, в результаті чого я засумнівалася: а чи правда виростила хорошу, добру людину?