Якби я знала, що ти такий, я ніколи б за тебе заміж не вийшла, – сказала Люда. – Куди я дивилася? Де були мої очі? Чому мовчала моя інтуїція? Чому моя мама, яка постійно застерігала мене від інших чоловіків, про тебе ні слова не сказала? Чому?
Бабуся погодилася і поспішила збиратися. Насилу вставши з ліжка, привела себе в порядок, набрала гостинців для онука і потопала важким кроком до автобусної зупинки. Їхати, у кращому разі, півтори години, тож варто було поквапитися. Забравшись у задушливий автобус, бабуся присіла і, обмахуючи обличчя хусткою, судомно поглядала на годинник – боялася запізнитися до коханої доньки.
Микола з Мариною вечеряли на кухні.
Це історія про мою маму та її брата. Я завжди знала, що в мене є дядько Микола, що живе в Києві. Він до нас не їздив, ми до нього тим більше. Мама розповідала, що дядько живе дуже багато. Його свекри впливові люди дали йому в руки хороший бізнес.
-А що це у тебе в хаті не топлено і чогось не наварено? Чоловік повернеться з роботи, а у тебе і нагодувати нічим? – запитала у Марічки її бабуся, розв’язуючи квітчасту хустку в коридорі.
Андрій стояв біля вікна у своєму кабінеті. Сьогодні був вдалий день. Велика фірма уклала із ними вигідний контракт.
Оксана сиділа на краєчку ліжка, періодично схлипувала і стежила за пересуваннями Максима по кімнаті. Він ходив з кута в кут, потім зайшов у ванну кімнату, вмився, постояв біля підвіконня, і знову почав ходити з кута в кут.
Минулого тижня до мене зателефонувала донька. Але не для того, аби привітати зі святами. Одразу наголосила, що тема для розмови серйозна:
Соломія заміжня 5 років. Зараз у неї є донечка, якій 2 роки. Але в садочок їх поки не беруть, немає місця, обіцяють аж на осінь.
Ми з чоловіком живемо в моїй двокімнатній квартирі. Іван – людина непогана, у нас двоє дітей. У мого чоловіка це другий шлюб, в нього ще є старша донька.