Збираючись на показ чергової квартири, Дарина Мельник і не підозрювала, що зустріч із потенційною клієнткою повністю переверне її звичне життя.
Ріелтор одразу впізнала Ольгу Геннадіївну, з якою була призначена зустріч, адже вона ще при телефонній розмові повідомила про те, що буде у довгому жовтому пальті та з великою сірою сумкою.
Дарина підійшла, представилася, промовила ввічливу фразу про те, що їй приємно познайомитись і запропонувала одразу пройти до квартири.
Однак незабаром стало зрозуміло, що жінці придбання житла анітрохи не цікаво.
Ольга Геннадіївна зупинила заготовлену промову ріелтора і раптово повідомила:
– Власне, квартира мені не потрібна. Після сварки мій чоловік, як справжній джентльмен, залишив мене і нашого сина у цілком затишній двокімнатній квартирі, а сам вирушив у «вільне плавання», щоб обміркувати, як жити далі.
Дарина здивовано подивилася на жінку та уточнила:
– Може, ви хочете переглянути варіанти обміну? Все можливе. Ми обов’язково підберемо те, що вас влаштує.
І все-таки, якщо ми тут, зверніть увагу на цю квартиру. Вона розташована у дуже хорошому районі з розвиненою інфраструктурою.
Транспортну розв’язку, гадаю, ви вже оцінили.
Крім того, поруч, буквально через один будинок, є дитячий садок та школа. За відгуками заклади просто чудові: і оснащені чудово, і персонал висококваліфікований.
Давайте подивимося ваше житло і подумаємо, які варіанти будуть найбільш прийнятними.
Ольга Геннадіївна посміхнулася:
– Ні. Ні обмін, ні покупка мене теж не цікавлять.
У відповідь на невисловлене питання ріелтора про причину зустрічі жінка запропонувала:
– Давайте, Даринко, сядемо, оскільки розмова у нас буде, як я розумію, довгою і не дуже простою.
– Вибачте, Ольга Геннадіївно, але я не розумію: про що ми можемо розмовляти, крім квартир.
Жінка не поспішала давати пояснення. Вона поставила сумку на стіл, зняла і акуратно прилаштувала своє сонячне яскраве пальто на спинку стільця, залишившись у непомітній, але елегантній сірій сукні.
Дарина, як заворожена, стежила за плавними рухами. Потім клієнтка сіла, вказала жестом на стілець навпроти себе і попросила:
– Дарино, називайте мене просто на ім’я. Мабуть, нам доречніше на ти спілкуватися, оскільки в нас дуже багато спільного.
Дарина з сумом подумала про те, що, схоже, «натрапила на дивну клієнтку» і пошкодувала, що саме сьогодні вранці забула вдома свій балончик.
Звичайно, проблему бажано вирішити мирним шляхом, але все-таки, навіть із простеньким і не надто надійним засобом самооборони, їй було б спокійніше.
Дарина вагалася, не знаючи, що їй робити далі: попросити дивну клієнтку на вихід або сісти навпроти неї і дізнатися, що вона хоче розповісти.
Ольга, ніби читаючи думки ріелтора, продовжила м’яко, майже огортаючи кожне слово, говорити:
– Дарино, розумію твої сумніви. Напевно ти думаєш, що в мене осіннє загострення, але нічого подібного.
Загалом, не буду далі тримати тебе в невідомості.
Загалом, у нас з тобою – той самий чоловік, Павло Васильович Бондаренко.
З почуття жіночої солідарності я хочу тобі розповісти про нього кілька пікантних моментів, щоб ти розуміла, як то кажуть, хто є хто.
Ти про мене, швидше за все, нічого не знаєш, а я про тебе встигла навести довідки і з’ясувала, що ти – чуйна, багата і досить добре освічена дівчина.
Те, що ти працюєш ріелтором – дрібниця. Випадковість. Нині роботу складно знайти. Знайдеться ще тобі цікава вакансія.
— Ви, здається, не хотіли обговорити питання моєї профорієнтації? – Перепитала Дарина, розстібаючи курточку і сідаючи навпроти Ольги Геннадіївни.
Жінка смішно зморщила носик:
– Ну, не варто мені “викати”. Ми ж, певною мірою, не чужі один одному.
Коротше, я з’ясувала, що Павло вже кілька місяців у тебе живе.
Мабуть, і заміж вже кликав?
От тільки, звичайно, йому треба гроші підзбирати, щоб і весілля гарне зіграти, і в подорож з’їздити?
Розгублена Дарина мовчала, а Ольга, хмикнувши, кивнула:
– Значить, тут Павло за своєю стандартною схемою діє.
Дарина, потроху схаменувшись після початкового здивування, нарешті, знайшла в собі сили висловити недовіру:
– Ольга, ви щось плутаєте. Я бачила паспорт Павла. Він абсолютно чистий. Ні дружини. Ні дитини. Нікого там нема.
Ольга посміхнулася:
– Що, він тобі не говорив про мене та Михайла? Ну ось тепер ти знаєш.
І взагалі, ти не маленька. Зараз багато хто веде спільне життя, не реєструючи шлюб у ЗАГСі.
Від штампу в паспорті щастя не залежить. Я з Павлом живу вже майже 7 років, і цілком серйозно вважаю його своїм чоловіком.
Ми сина виховуємо. Ось тільки – ніяк до ЗАГСу не дістанемося і на весільному лімузині не прокотимося.
То грошей не було. То я в положенні була, а хотілося гарне плаття та все інше.
Потім взагалі все закрутилося: підгузки, зубки, повзунки. Отож і жили. Не ідеально звісно. Сварилися часом.
Іноді Павло влаштовував собі канікули від сімейної рутини, але раніше ніколи так довго не пропадав, а тут вже кілька місяців з тобою живе.
Дарина мовчала, мріючи, що ось зараз вона усвідомить, що все, що відбувається – поганий сон, але Ольга була реальніше нікуди, і продовжувала засинати словами, як камінням, надію стати щасливою дружиною Павла:
– Звичайно, ти мені одразу не повіриш. Що ж, це гаразд. Думаю, кожна жінка на твоєму місці сумнівалася б у словах якоїсь незнайомки.
Я розуміла, що так буде.
Ольга відкрила сумку, дістала фотоальбом і по столу підштовхнула до Дарини:
– Сама подивися. Звичайно, зараз не дуже модно роздруковувати фотографії, але мені подобається саме в такому форматі пам’ять зберігати.
Не сумнівайся. Жодного фотошопу та інших способів корекції зображення на цих знімках немає.
Дарина гортала сторінки. Немає сумнівів – це саме той чоловік, якого вона вважала за свого нареченого.
Ольга, дивлячись на знімки, коротко коментувала:
– Це ми у кіно. Це – Павло на ранку на честь дня батька.
Ось минулий Новий рік. Ми в гості до Миколая всі разом їздили.
А це ми Михайла вперше в гості до батьків Павла вивезли.
Помітивши, як здивовано піднялися брови Дарини, Ольга розсміялася:
– Не хвилюйся. Мене Павло теж довго обманював. Розповідав сумну історію про те, що через втрату батьків він став круглим сиротою вже у повнолітньому віці, і тільки це й уберегло його від потрапляння до дитбудинок.
Лише років через 5 нашого вірного співжиття раптом з’ясувалося, що його батьки – звичайні любителі погуляти.
Павло мені в цьому зізнався, бо тим раптом спало на думку завʼязати, і вони звернулися до сина як до спонсора їхнього повернення в нормальний світ.
Сума потрібна була значною, а в нас прийнято великі витрати обговорювати. Ось так і з’ясувалося.
Дарина дивилася на Ольгу, відчуваючи, що у досить просторій кімнаті стало надто тісно.
Адже Павло й справді казав, що його батьків не стало. До того ж, зараз у голові почали випливати й інші дивні речі.
Наречений казав, що має у квартирі ремонт.
До того ж він так і не познайомив її ні з ким із друзів, хоча сам регулярно вирушав то на посиденьки, то для надання чоловічої допомоги.
Їй Павло наводив багато причин, через які не може це зробити. Але тепер стало очевидно: він просто переживав, що хтось проговориться про Ольгу та сина.
Закривши фотоальбом, Дарина невдоволено, підсунула його до Ольги і запитала:
– А від мене ви чого хочете?
Жінка прибрала альбом у сумку і, дивлячись Дарині у вічі, попросила:
– Вистав Павла! Як я й казала, він і раніше йшов з дому, але так надовго – вперше. Не тримайте його, і він повернеться до мене та до сина.
Ольга квапливо одяглася і, взявши сумку, вийшла з помешкання.
На момент повернення Павла з роботи Дарина встигла зібрати всі його речі і скласти з пакетів і сумок невелику пірамідку в коридорі.
Чоловік щиро здивувався:
– Ми що, переїжджаємо?
Дарина, трохи тягуче відповіла:
– Не ми, а ти.
– І що ж сталося за день, дозволь поцікавитись? Вранці, начебто, ти не збиралася мене виставляти.
Дарина мовчала, щоб не розплакатися, але Павло таки зумів дізнатися про візит Ольги і важко зітхнув.
– Я так і знав. Збирайся, Дарино. Поїдемо до цієї негідниці разом.
– Це ще навіщо? Я їй точно не потрібна. Ользі та вашому синові потрібен тільки ти!
Павло простяг нареченій куртку:
– Повір. Ти маєш це побачити на власні очі.
Павло привіз Дарину до двоповерхового будинку, більше схожого на барак і попросив:
– Не хвилюйся, і нічому постарайся не дивуватися. Коли будемо на місці, встань так, щоб тебе в вічко не було видно.
Дарина байдуже кивнула. На під’їзних дверях не було домофону. Тож пара безперешкодно піднялася на другий поверх.
Павло постукав в одну з дверей, і йому відкрила Ольга, що посміхається.
– Що, виставила тебе твоя наречена? І правильно! Знатимеш, як людям життя псувати.
Ти мені насолив, я тобі. Тепер ми квити.
А ця Дарина – вона горда. Нізащо тобі не повірить! Так тобі і треба!
Після цих слів зявилася Дарина, і жінка почала, виправдовуватися:
– Я не те хотіла сказати.
Павло запропонував:
– Давай, усю правду викладай.
Ольга знітилася, і зізналася:
– Через Павла Васильовича мій чоловік отримав термін. Ось я й вигадала, як поквитатися.
А то несправедливо: комусь все, а комусь нічого. Я стільки грошей на адвоката витратила.
Квартиру продала, в цій дірі оселилася. Прикро.
– А фотографії, які ви мені показували? – запитала Дарина.
– Монтаж. Гарні, але підробка. Звичайно, більше я розраховувала на ефект раптовості, але все одно замовила роботу у недешевого майстра.
Жаль, що мій план не спрацював. Все ж таки ідеально було!
Павло похитав головою:
– Попереджаю востаннє: ще одна така витівка, і я до суду подам. Зрозуміло? Термін, звичайно, навряд чи дадуть, але нерви та гроші витратиш.
Через кілька місяців Павло та Дарина одружилися, і чоловік привів молоду дружину до своєї квартири зі свіжим ремонтом.
Ошуканка-Ольга на їхньому горизонті більше не з’являлася.