Світлана вийшла заміж за Віктора з великого кохання, причому з першого погляду. Тоді Світлана їхала від бабусі, яка жила в селі. Зупинка була, можна сказати, в чистому полі, а надворі лив сильний дощ.
Категорія: Історії з життя
– До кінця місяця ще поживеш у нас, а далі збирайся, – каже мені Анна, дочка синьйора Роберто, якого я доглядала останніх три роки.
До спільного проживання з Ганною Борисівною, моєю свекрухою, відносини у нас були більш-менш стерпні.
– Олег, ти куди? – Рая вийшла у коридор подивитися, куди це зібрався її чоловік у гумових чоботях, брезентовому плащі і з рюкзаком за плечима.
-Знову картопля? – зітхнув чоловік.
З Матвієм я побралась 12 років тому. Він доволі специфічна людина, змалку мама його так привчила, що жінка в домі – прислуга, має все робити та ні слова не казати. Довго я з цим боролася. Адже я завжди працювала і наголошувала, що не збираюсь бути домогосподаркою.
У тиші своєї квартирки я раз по раз набирала номери дітей. Навіть гудки не йшли, одразу виклик скидався. Я знаю, що після того, як придбала їм по будинку вони занесли мене в чорний список, але надія на те, що одумаються мене не покидає уже третій рік.
Я була слухняною дівчинкою, завжди слухала маму і тата, гарно вчилася, вдома мамі допомагала, нікому кривого слова не казала. З дитинства мене виховували так, щоб я була зручною для всіх. Мама завжди казала: «Не сперечайся, доню, і буде тобі щастя». І я вірила, бо тоді мені здавалося, що дорослі завжди мають рацію. Я звикла стримувати свої емоції, уникати гострих кутів, навіть якщо щось було не до душі.
Оце я додому приїхала! Нікому такого прийому не побажаю. Спочатку все виглядало не просто добре, а навіть дуже добре. Мої дві дочки мало не щодня телефонували мені в Італію, питали, що мені приготувати.
Галя почула шум біля хвіртки. Вийшла подивитись, що там таке. Зраділа, думала діти у гості приїхали. Але не тут було.