– Ніно, що з тобою? – схвильовано запитала Віра. – Кличу тебе, кличу, а ти не реагуєш, ніби не чуєш.

– Ніно, що з тобою? – схвильовано запитала Віра. – Кличу тебе, кличу, а ти не реагуєш, ніби не чуєш.
Моя мама родом із невеличкого села на Львівщини, там і живе. Стільки років приїжджаю в гості, а такого нахабства ще не бачила! Вже три місяці поруч із мамою поселилась переселенка. Марта із Куп’янського району Харківської області. Їй сільська рада житло виділила. Не минуло дня, щоб вона щось у мами не просила. То овочі з городу, то солі чи перцю до закруток, то яблук.
Я здивовано слухала чоловіка Костика і зрозуміла, що я перебуваю на атракціоні нечуваної жадібності. Він і так нам із донькою Олесею гайки затягнув – далі нікуди, але не бажає зупинятися на досягнутому. Іноді мені здається, що в глибині душі Костя мріє, щоб ми з Олесею носили на собі «маєчки» із супермаркетів та харчувалися святим духом. Він же в цей час складатиме гроші в кухоль і чахне над ними, немов Кощій.
Мені вже 74 роки, давно на пенсії. Та так важко, як цьогоріч, мені ще не було. Пенсія – 6 тисяч. А комунальні страшенно виросли. У мене вдома все на світлі – опалення, гаряча вода. От уявіть, навіть в теплу пору я вже 1500 гривень лише за електроенергію платила. Та кілька тижнів тому похолодало, почала вночі конвектор вмикати.
Світлана Андріївна розмовляла по телефону з дочкою.
Даша від матері з’їхала два роки тому, у двадцять чотири роки. Майже рік молода дівчина перебивалася випадковими заробітками, у серйозні компанії її без досвіду не брали. Але Дар’ї все ж таки пощастило.
Своє життя Ірина звикла будувати сама. Вже в юності, коли їй було лише двадцять два роки, жінка раптом зрозуміла: навіщо їй, дамі, працювати, якщо є джентльмени? «Хотілок» багато — на все не заробиш. Та й чи це треба їй, стрункій, ефектній кокетці? Чи не простіше поплескати очима перед якимось солідним чоловіком і з легкістю отримати бажане?
Олег одружився з Христиною, коли йому було дев’ятнадцять років. І хоча багато хто вважав їх надто молодими для такого серйозного кроку, їхнє кохання було таким сильним, що вони були впевнені у своєму рішенні.
— Ой, як же тут тісно, - плакала Ельвіра Іванівна, ерзаючи на новому стільці, і розглядаючи, вкотре, квартиру-студію загальною площею двадцять дев’ять квадратів, – Корова ляже і хвіст нікуди подіти.
– Мамо, чому ти так реагуєш? Роман чудовий чоловік, у нього вихована донька.
Копіювання заборонено!