— Привіт Марина! Мені тут Слава сказав, що подарував тобі дорогий подарунок. Думаю, що ти мусиш віддати його мені! — одразу з порогу почала Світлана, сестра чоловіка.
— Не зрозуміла про що ти? — Марина відсунулася від дверей, пропускаючи родичку до помешкання.
Та поважно зайшла, кинула сумочку на комод і, не роззуваючись, пройшла до кімнати.
— Світла, зніми взуття, будь ласка. Наша квартира не вулиця, ми тут босоніж ходимо! — обурено сказала Марина.
— А я до вас ненадовго, — спокійно відповіла Світлана. — Просто заберу, що мені належить, і піду.
— Про що ти? — Марина запитливо подивилася на попел.
— Золотий браслет, який тобі подарував мій брат! — Світлана нахабно подивилася на невістку. — Забагато подарунків для тебе однієї! За цей рік він уже подарував тобі каблучку та дорогий телефон, вистачить з тебе!
— Свєта, мені здається, чи ти жартуєш? З чого тебе взагалі турбують подарунки мого чоловіка? — Марина була здивована.
— З того й хвилюють! Як тільки Слава з тобою одружився, то про мене забув! А мама перед смертю заповіла йому дбати про мене! Ти відбираєш у мене брата! Мало того, що він став рідше до мене заїжджати і допомагати, то ще й подарунки перестав дарувати! — з образою і злістю випалила Світлана.
— Свєта, послухай, але ж тепер у твого брата своя родина, — лагідно сказала Марина.
Вона не чекала такої розмови, але й лаятись із родичкою не хотілося. Її чоловік дуже любив свою молодшу сестру. На жаль, їхня мама померла, коли Славі було двадцять чотири роки, а Свєті всього чотирнадцять. Вона була зовсім дитиною, і старший брат став для неї єдиною рідною людиною.
Батько від них пішов ще в дитинстві і більше в їхньому житті не з’являвся, Слава завжди дбав і допомагав сестрі, але коли він одружився, та сприйняла його дружину як суперницю.
— Слухати я нічого не хочу, браслет по праву мій! Віддай його негайно! – Закричала Світлана.
— Марино, ти вдома? — у передпокої почувся голос подруги Олени, на яку жінка чекала в гості. – Двері відкриті.
— Так-так, заходь, – Марина нічого не відповіла Світлані і вийшла зустріти Олену.
— Я чекаю! — нетерпляче вигукнула з кімнати Світлана. — У мене ввечері побачення, взагалі-то! Хочу встигнути себе впорядкувати!
— О! У тебе гості? – Запитала Олена і пройшла разом з подругою в кімнату.
— Ти що, групу підтримки привела? Щоб мені нічого не віддавати? Вирішили вдвох на мене наїхати? – обурилася Світлана.
— Яка підтримка, ти про що? Я прийшла подругу відвідати, давно не бачилися, — відповіла Олена.
— Марино, повторюю ще раз, браслет жени! Куди його забрала? — Світлана встала і почала безцеремонно відкривати ящики, викидаючи вміст.
— Свєта, заспокойся! — твердо сказала Марина.
Вона вже звикла до вибриків примхливої родички, але для її подруги це було просто обурливо.
— Ти що собі дозволяєш? Перестань зараз! — Альона спробувала розсудити Світлану.
— Ти хто мені така? Геть пішла! — закричала та й показала на двері.
— Так! Це моя хата, і я тут господиня! – Підвищила голос Марина. — Світлано, йди, будь ласка, нічого я тобі віддавати не буду, це подарунок мого чоловіка!
— Ах, значить?! — Світлана вже була несамовита від люті і замахнулася на Марину.
Але між ними встала Олена і трохи відштовхнула дівчину.
— Забери руки! – Закричала Світлана. — Значить, ще бити мене обидві будете? Я все Славі розповім!
Жінка вилетіла з квартири, забувши свою сумочку у передпокої.
— Слава, Славочко… — ридаюча Світлана, зателефонувала братові. — Вони… Вони…
— Свєточко, що трапилося? Мила, не плач! Хто тебе образив? — злякався чоловік.
— Твоя дружина-а-а-а! — заридала сестра у слухавку. — З подругою цією своєю, Оленою! Вони побили мене і вигнали, я навіть свою сумочку не встигла забрати.
— Марино? – здивувався Слава, – Ти до неї ходила сьогодні?
— Так, хотіла відвідати тебе. Забула, що сьогодні в тебе робоча зміна, переплутала графік, — схлипувала Свєта. – Вона мене ненавидить, Слава! Спочатку накричала, а потім накинулися на мене, обидві!
— Свєточко, рідна, заспокойся, будь ласка! Я розберуся! — чоловік був дуже злий, він не чекав такого від своєї дружини.
— Вона ревнує мене до тебе, — не вгамувалася сестра. — Ось і сердиться на мене постійно, зривається! Сказала, що ти більше мені нічим не допомагатимеш, що в тебе своя сім’я. Я стала непотрібною!
— Свєта, це неправда! Я завжди дбатиму про тебе! – Заперечив Слава – Ніколи тебе не кину!
Увечері чоловік приїхав додому та з порога накинувся на свою дружину.
— Марино, ти що собі дозволяєш?! Навіщо Свєту образила?
— Слава, її ніхто не ображав, — зітхнула Марина. — Вона прийшла і почала вимагати браслет, який ти подарував мені.
— Навіщо він їй потрібний? Вона має повно золотих прикрас, — не повірив чоловік.
— Якщо мені не віриш, то спитай у Олени, вона якраз до мене в гості заходила, — відповіла Марина.
— Ага, і ви вдвох накинулися на мою сестру! Світлана мені все розповіла! — ще більше розлютився Слава.
Як не виправдовувалася Марина, чоловік все одно став на бік сестри. Вони сильно посварилися, чоловік ліг спати у вітальні, а рано-вранці поїхав на роботу. Марина працювала віддалено, але ніяк не могла зосередитись, сварка з чоловіком не виходила у неї з голови.
Від образи їй хотілося плакати, адже вона справді була не винна. Відклавши ноутбук, жінка зателефонувала до своєї подруги.
— Олено, привіт! Уявляєш, Світлана вчора подзвонила чоловікові і поскаржилася на нас, нібито ми на неї накинулися і вигнали.
— Що-о-о?! — Олена була вкрай обурена. — Ось таки безсовісна дівчина!
— Ох, так, — голос Марина похнюпився. – Слава навіть слухати нічого не хоче…
— Її треба провчити! І покарати за таку поведінку! – сказала Альона.
— Але як? Чоловік не вірить моїм словам, — відповіла Марина.
— Докази потрібні! І вони будуть! Дзвони Свєті, попроси вибачення і запроси її до кафе. Скажи, що хочеш віддати браслет, — Альона вирішила допомогти подрузі.
У сенсі пробачення попросити? Я їй поганого нічого не робила! – обурилася Марина.
— Роби, як я тобі сказала, потім все побачиш, — у голові у Олени дозрів хитрий, але справедливий план.
— Ну! Вибачайся, віддавай що хотіла, і я пішла! — Світлана підійшла до столика у кафе, де сиділа Марина.
— Привіт Світлано. Присядь, будь ласка, нам треба поговорити, — спокійно відповіла вона.
— Мені ніколи! — роздратовано сказала Світлана.
Добре, – Марина встала і простягла забуту Світланою сумочку. — Ось це твоє, забери, будь ласка.
— Браслет усередині? — нетерпляче спитала Світлана.
— Ні, він лишиться в мене, — відповіла Марина.
— Ти мене за цим сюди притягла, щоб віддати сумку?! Я тобі сказала, браслет мені давай! Швидко! — Світлана взяла родичку за руку і почала зривати браслет, але Марина її висмикнула.
— Ненавиджу тебе! — розлютившись, вона схопила зі столу склянку з кавою і хлюпнула на Марину. — Злодійка! Вкрала мого брата!
До жінок підбіг охоронець і став виводити Світану, що голосила, та чинила опір і сипала на всіх прокльонами. Особливо дісталася Марині, Свілана обзивала її непристойними словами. Та жінка мовчала.
— Ух, ось це екшен! Класний бойовичок! Світлана тут, звичайно, у всій красі! – підбігла до столика Олена.
— Ну як, вийшло зняти? — схвильовано спитала Марина.
— Звичайно! Працювали професіонали! – Досить усміхнулася подруга.
Весь цей час вона сиділа за столиком у кутку і непомітно знімала на телефон скандал. Відео Марина відправила своєму чоловікові, і він спочатку не повірив своїм очам.
— І це моя молодша сестра, – сказав він розгублено. — Я ж ніколи її не обділяв, допомагав у всьому. І подарунки дарував, і гроші давав… Марино, пробач мені.
— Я розумію, ти її дуже любиш. Відповідальність як за маленьку дитину, та й мамі обіцяв дбати, — Марина підійшла до чоловіка і взяла його за руку. — Але так продовжуватися більше не може, треба щось вирішувати. Тим більше, у нас з тобою скоро буде своє маля.
Слава здивовано глянув на дружину, кілька хвилин йому знадобилося, щоби переварити почуте.
— Маринко! Я такий радий! Вибач мені, вибач, будь ласка! Я нікому вас не дам кривдити, ви моя сім’я! – Він міцно обійняв дружину і уткнувся головою в її волосся.
Спілкування із сестрою Слава звів до мінімуму. Звичайно, він її не покинув, іноді заїжджав та допомагав грошима, але вірити її скаргам перестав.
Через час Світлана зустріла чоловіка і поїхала з ним в інше місто. Дзвонила рідко, а приїжджати взагалі перестала. Мабуть, була щасливою. У Марини та Слави народилася дочка, хрещеною мамою якої стала Альона.