– То ви, свахо, у всьому винні. Тепер через вас ми обидві внуків не бачимо, – каже мені моя сваха Люба.
З нею ми живемо по-сусідству, моя молодша дочка Наталка вийшла заміж за її сина. Зараз наші діти в місті живуть, в квартирі, яку я їм придбала за свої заробітчанські гроші.
Дочка моя і справді не приїжджає до нас в село, вона бойкот оголосила мені, своїй старшій сестрі, а заодно і свасі. І все через 12 тисяч євро, які я дала старшій доньці Зоряні. Молодша про це дізналася, і вважає, що я несправедливо зробила.
– Таки, Анно, ви не праві. Дітям треба було давати обом однаково. Дали старшій 12 тисяч, то і молодшій треба було дати таку ж суму.
В Італію я поїхала 19 років тому. За цей час я заробила чимало, але всі гроші в справу пустила.
Дочок у мене дві: старша Зоряна і молодша Наталка. Першою вийшла заміж старша дочка, і я її залишила вдома. Зять трапився дуже рукастий, хазяйновитий, то ми з ним взялися відбудовувати наш будинок: я висилала гроші, а зять будував, багато чого він робив своїми руками, то ж вийшло дешевше.
Потім і моя молодша донька Наталка захотіла заміж виходити за сусіда, сина Люби. Миколу я знала змалку, тож благословила їхній шлюб.
Наталка захотіла жити в місті, у мене якраз була необхідна сума, щоб придбати їй житло. Купила я гарну двокімнатну квартиру в новобудові, і ремонт їм зробила.
Потім вже просто висилала і гроші, і посилки, бо дуже люблю своїх дітей і дбаю про них. Я завжди вважала, що обом дітям я дала достатньо, і сповна виконала свій материнський обов’язок. Та виявилося, що це не так.
Молодша донька вже давненько мені натякає, що я несправедливо розпорядилася грошима, і що я її обділила.
– Ти мені винна мінімум тисяч 30, – заявила мені донька. – Бо ж яка ціна моєї квартири, і яка ціна будинку, який ти на Зоряну переписала.
Дім і справді великий, добротний, і він належатиме старшій доньці, але ж і я з нею разом жити буду, як повернуся. А молодша сама собі господарює в своїй квартирі.
– Наталко, а ти порахуй, скільки грошей я тобі просто так дала, – не витримала вже я.
Моя молодша донька так звикла до того, що я її забезпечую, що вона всі ці роки навіть на роботу не ходила. Зять працює, але у нього завжди якійсь проблеми, тому у них в сім’ї основний постачальник грошей – це я.
Інша справа – моя старша дочка. І Зоряна, і її чоловік працюють, непогано заробляють. Зараз у них підросла старша донечка, і вони для неї гроші на квартиру складають. Їм не вистачало 12 тисяч євро, а я якраз привезла з собою майже 15, то я вирішила, що допоможу їм купити квартиру для внучки.
І про це дізналася Наталка, тепер вона вважає, що я їй теж маю дати 12 тисяч, щоб було чесно.
– Так не робиться, свахо, Наталка права, – захищає Люба невістку. Якщо точніше, то вона інтереси свого сина, який працювати не хоче, захищає.
– Нагадайте, свахо, що ви дали дітям? – вже не витримала я.
– А що я могла дати? Я ж не заробітчанка, а звичайна пенсіонерка, – ображено замахала руками Люба.
– Ну ось і мовчіть. Вам що, хтось заважав їхати в Італію і теж допомагати дітям? – питаю. – А чужі гроші дуже добре і рахувати, і ділити, – кажу.
Я розумію, що сваха хоче внуків бачити, а Наталка демонстративно ні сама не їде, ні дітей не пускає. Вона звикла до того, що я завжди їй даю гроші, а тут я вирішила старшій доньці допомогти, от вона і ображається.
Та я вважаю, що все правильно зробила. А яка ваша думка?